Двічі протягом трьох років юні українські майстрині малої ракетки були кращими на юнацькому та юніорському чемпіонатах Європи з настільного тенісу. До золотого складу входила і одна з наймолодших у вітчизняному настільному тенісі "міжнародниць" – чернівецька киянка Валерія Степановська, яка нещодавно перемогла на Турнірі найсильніших юнаків та дівчат України 1991 р.н. і молодших «ТОП-12». Причому у вирішальному поєдинку Валерія "витягнула" партію, в якій програвала 2:8. Про секрети вольових перемог, підготовку до чергових міжнародних випробувань та закулісне тенісне життя Степановська розповіла turnir.com.ua.

У такому юному віці багато спортсменів навіть мріяти не можуть про звання майстра спорту міжнародного класу...
Я і не мріяла про це. Мене більше цікавило як підняти рівень і клас своєї гри. А своїм званням я ніде не вихваляюся. Приємно, звісно, але...

Те, що ви командою двічі поспіль підкорювали Європу - фантастичний результат. Невже жіночий настільний теніс настільки сильний в Україні?
Я би назвала цей рівень міцним середнім. Але дуже погано, що немає достатнього фінансування. Якби було краще фінансування і ми мали би можливість частіше виїжджати на змагання за кордон, наш рівень, гадаю, був би вищим. Але про це поки що лише мріємо...

Вам було важче виграти перший юнацький чемпіонат Європи чи другий, адже кажуть, що важче втриматися на вершині, ніж дістатися туди...
Згідно, втриматися важче. Звісно, друга перемога нам далася важче. Перший раз ми ще були кадетками. А другий раз змагалися серед юніорок, де конкуренція – вища. Коли ми були кадетками, нам не так важко було, тому що ми ще були в більш рівних умовах з конкурентками. А юніорського віку суперниці частіше виїжджають на міжнародні турніри, мають багатший змагальний досвід, тому з ними важче боротися. Ми виїжджаємо зо два рази в рік за кордон на змагання, а це дуже мало.

Перший раз, можливо, суперниці не очікували від вас такої гри і десь недооцінювали?
Так, напевно, не очікували. Але Ріта Пісоцька дуже добре зіграла, нікому взагалі не програла. І індивідуально також була першою. Тож з нею набагато легше було. Біля неї і ми впевненіше почуваємося. Спробуємо і цього року боротися на Євро за чемпіонське звання.

На ТОП-12 ваша перемога виявилася доволі "екстремальною", адже у вирішальній зустрічі з Анастасією Рибкою ви програвали у четвертій партії 2:8...
Мені доводилося відіграватися і у важчій ситуації – якось програвала 3:10 і потім виграла 13:11. Це було у вищій чоловічій лізі, де я також граю. Після того випадку я подумала собі, що треба за кожне очко боротися до останнього. І завжди боротися до кінця.

Ви з Рибкою дуже добре одна одну знаєте, це ускладнює чи облегшує боротьбу?
Ми дуже багато разів зустрічалися, то одна виграє, то інша. Більше я вигравала, але конкурентка вона дуже серйозна. Мені загалом легше грати із добре відомою суперницею, коли знаю, чого від неї можна чекати, куди зіграти треба і таке інше.

А те, що одразу після названої зустрічі Рибка не привітала вас з перемогою - теж особливість ваших стосунків?
У нас немає таких традицій, щоби одразу після завершення зустрічі вітати переможницю з успіхом. Ми спілкуємося, перебуваємо в добрих стосунках, але коли хтось програє, краще годину не чіпати (сміється – авт.). А вже після нагородження вона мене привітала і ми знову стали подругами (сміється - авт.).

Ви переїхали з Чернівців до Києва через те, що в столиці на порядко кращі умови для тренувань чи справа у відповідного рівня спарингах?
Так, спаринги – це важливо. І тренер у мене дуже класний – Кокуніна Тетяна Борисівна. До Чернівців на ТОП-12 з нами поїхала її донька Яніна Юріївна (з нею ми граємо разом за наш клуб "Лідер" у вищій лізі). Тренер мені дуже подобається, вона завжди підтримує, доступно підказує. Якби не такий тренер, звісно, я зараз не грала би на такому рівні. Після переїзду до Києва я за один рік, можна сказати, на голову сильнішою стала.

А важко було адаптуватися в столиці?
Не дуже важко, тому що я дуже люблю спілкуватися з різними людьми і в мене, відповідно, дуже багато друзів, в т.ч. в столиці. Вони й адаптуватися і взагалі допомагають. Хоча все одно в чужому місті важко. Сама, за батьками сумую. Інший рівень відповідальності. Вдома батьки майже все за мене вирішували, а в Києві доводиться самій.

Взагалі з батьком-військовим, напевно, вашій сім’ї багато доводилося переїзджати?
Як не дивно, я не дуже часто міняла місце проживання. Спершу жила у Черепківці Глибоцького району Чернівецької області, де є прикордонна військова частина. Потім в 9 років батько віддав мене в секцію настільного тенісу в Чернівці, куди я два роки їздила. Дорога не близька, займалася лише по три рази на тиждень, а це мало. А потім мій перший тренер Павло П’ятунін (якого, на жаль, вже немає з нами) сказав, що у мене буде гарне тенісне майбутнє. Це прозвучало так переконливо, що батьки почали шукати квартиру в Чернівцях. Спершу знімали житло, а потім батькам дали квартиру. Проживаючи вже у Чернівцях, я почала тренуватися щодня, що далося взнаки. А з 8 класу мене забрали до київського спортивного ліцею, де й тепер навчаюся.

Серед ваших тренерів фігурує і батько Василь. Він тренер-самоучка?
Саме так. Він свого часу грав у настільний теніс, виступав за школу. Але у професійному тенісі не був. Але коли пішов в армії на пенсію, почав займатися зі мною, сам вчився, удосконалювався. Ми з ним росли разом - я як тенісистка, а він - як тренер.

Основні ваші успіхи поки що повязані з командою України, де роль "першої скрипки" виконує Маргарита Пісоцька. Звісно, прагнете підтягнутися і індивідуально до неї?
Звичайно. Думаю, до цього прагну не лише я. Вона дуже добре грає, тому всі хочуть теж досягти такого рівня. Ріта тепер грає за російський клуб, тому дуже рідко пересікаємося. Але спокійного життя ми гарантувати їй не можемо (сміється - авт.). Будемо старатися давати бій.

Що, гадаєте, вам найперше слід удосконалювати, щоби показувати вищий рівень гри?
Найперше треба, щоби я менше нервувала і хвилювалася на змаганнях. Ну, і загальну фізичну підготовку треба підтягнути вище. Над цим і працюємо.

Настільний теніс – дуже монотонний вид спорту. А в житті ви теж монотонна?
Швидше, навпаки – в житті я люблю зворотне. Монотонності мені вистачає в тенісі.

Отже, встигаєте бувати на "немонотонних" дискотеках, приміром?
У Києві – ні. А в Чернівцях стараюся бувати, потанцювати, відпочити.

Ви навчаєтеся у випускному класі. Куди далі підете, вже вирішили?
Буду вступати до педінституту ім. Драгоманова на фізвиховання. Щоби була змога далі займатися на серйозному рівні настільним тенісом.

То тепер час серйозно готуватися до тестування...
Так, звичайно, я готуюся. Щоправда, на це дуже мало часу залишається, тому що багато змагань. І замість інтерв’ю я могла би щось вивчити (сміється - авт.). Сподіваюся, все буде добре!