Кисилиця: рідною командою для мене залишається «Дніпро» - 18 Липня 2009 - BukSport - Спорт-інформційний сайт "Буковина Спортивна" Головна
 
БукСпорт / www.buksport.cv.uaСб, 10.12.2016, 01:12



| RSS
Головна
Меню сайту

Категорії розділу
Футбол [296]
Все про футбол на Буковині
Футзал [64]
Все про футзал на Буковині
Баскетбол [22]
Баскетбол на Буковині
Волейбол [78]
Волейбол на Буковині
Хокей [51]
Хокей на Буковині
Бокс [8]
Бокс на Буковині
Інші Види [100]
Інші види спорту на Буковині
Туризм [24]
Все про туризм на Буковині
Легка Атлетика [29]
Легка Атлетика на Буковині
Теніс [9]
Все про теніс
Спортивне Орієнтування [21]
Спортивне Орієнтування на Буковині
Стрільба з лука [14]
Стрільба з лука
ІНТЕРВ'Ю [58]
ІНТЕРВ'Ю
Авто-Мото-Спорт [17]
Авто-Мото-Спорт на Буковині

Статистика

Головна » 2009 » Липень » 18 » Кисилиця: рідною командою для мене залишається «Дніпро»
11:13
Кисилиця: рідною командою для мене залишається «Дніпро»
http://images.turnir.com.ua/540x540s/galleries/georgiy/1214/49f9_p1280368.jpg

Відкриттям Всесвітньої Універсіади назвали фахівці голкіпера збірної України Юрія Кисилиці, з яким наша команда виграла всі серії пенальті та захистила титул чемпіона світу серед студентів. Як не дивно, 22-річний чернівчанин був єдиним у заявці збірної, навпроти якого значилося: «без клубу». Сам Юрій найріднішим для себе вважає «Дніпро» (Дніпропетровськ). У дитинстві він успішно займався кікбоксингом і боксом. Футбольну кар’єру розпочинав як захисник. А одним з кращих голкіперів Універсіади цікавляться чимало команд, в т.ч. один титулований європейський клуб. Про це Юрій Кисилиця розповів в інтерв’ю turnir.com.ua.

У футбол ви прийшли на безальтернативній основі?
Свого часу я займався, можна сказати, професійно і досягав успіхів у кікбоксингу та боксі. Майже всі друзі брата на вулиці, де я виховувався і живу, займалися спортом. І мене змаку підтягували. Я посідав призові місця на першості України. Але так склалося, що батьки, особливо мама, були проти, щоби я займався єдиноборствами. У 1996 р. ми з татом дивилися чемпіонат світу з футболу (тато у мене великий шанувальник футболу), мені сподобалося і я сказав собі, що теж хочу стати футболістом. Навчався я у 33-й чернівецькій школі, де функціонувала і футбольна група від ДЮСШ №2.

Перші футбольні кроки я робив там під керівницвом Юрія Івановича Лєпестова. Спершу з 5 по 9 класи я грав лівого і останнього захисника. І аж у 9 класі Юрій Іванович перевів мене у воротарі. Він мене, здавалося, найбільше ганяв. Коли пробивали по воротах, я мав між ударами ще по декілька прискорень челночним бігом зробити. З тренувань «виповзав». Але тепер я Юрію Івановичу дуже вдячний за ту базу. У 10 класі я перебрався до Дніпропетровського училища фізичної культури. Там провчився два роки. Потім пішла моя професійна діяльність – мене забрали до футбольного клубу «Дніпро», де я пограв чудових три роки. Після «Дніпра» була піврічна оренда у «Кривбасі». Після завершення контракту я перейшов до «Таврії», де був третім воротарем. Там на перших ролях були Саша Тодіч і Діма Козаченко.Я грав за дубль на виїзді. Вдома давали пограти Дімі Козаченкові. Ще пів сезону я провів у «Княжі». Влітку прийшов, а взимку команда розвалилася. А останній пів сезону провів у команді І ліги «Фенікс-Іллічівець».

Те, що раніше був польовим гравцем, допомагає як воротарю?
Бувають моменти, що і допомагає – десь підстрахувати як останній захисник, прочитати гру, ногами впевнено зіграти. Думаю, той фундамент, що був закладений як польового гравця, добре позначився у воротарській справі. Особливо у грі ногами і читанні гри.

Напевно, коли переїхали до Дніпропетровська, зрозуміли, що футбол для вас стає професією?
Думаю, так. Батьки мені говорили: обирай – або навчання, або спорт, мовляв, якщо ми закриваємо очі на навчання, тоді ти «гризи граніт спорту». Я, як кажуть, поставив на спорт, тренувався дуже багато і хотів, звісно, досягти успіхів у футболі. Ну, і пощастило, що люди помітили мене, запросили до команди, пішов по-трохи кар’єрний ріст.

Коли Україна виграла минулу Універсіаду, ви думали, що за два роки будете «на їхньому місці»?
На минулу Універсіаду я теж мав їхати. Але так склалися обставини, що не поїхав. У мене в тій команді дуже багато друзів грало – одноклубників і тих людей, з якими зустрічалися на футбольному полі і підтримуємо добрі стосунки. Про наступну Універсіаду тоді не думав – не поїхав та й не поїхав, життя продовжується. Не думав, що мене знову запросять до студентської збірної і я поїду до Белграда. Спершу справи складалися не дуже вдало для мене. Але відмовився воротар Богдан Шуст з «Шахтаря», який був номером 1 у збірній. І дали шанс мені поїхати на Універсіаду.

Які моменти з шляху до перемоги є найбільш пам’ятними?
Коли вийшли до фіналу – непередаваємі відчуття були. І коли до півфіналу пройшли теж була така радість, що не передати словами. Емоції переповнювали, і це запам’яталося, думаю, назавжди. І, звичайно, фінал, коли виграли. Самому не вірилося, що став чемпіоном світу серед студентів. Я вперше, а деякі хлопці захистили титул.
Фінальна гра складалася для нас напочатку важко. Італія розпочала дуже потужно. Але пощастило, що ми забили швидкий гол. Хоча і швидко пропустили потім. Особисто я в душі вірив, що ми переможемо. Ми від гри до гри додавали, хлопці були дуже націленими на перемогу. І я вірив, що все буде добре. Коли забили другий м’яч і пішли на перерву в ролі лідерів, це дало нам психологічну перевагу. А коли забили третій гол, я вже на відсотків 70% був впевнений, що два м’ячі ми не пропустимо за 15-20 хвилин. Але цей другий пропущений гол... Трішки не розібралися з захисником, я трішки помилився з виходом і змусив понервувати, напевно, і лаву запасних, і вболівальників. Але була якась впевненість, що перемогу все ж не випустимо з рук.

У всіх матчах, крім фіналу, були серії пенальті, і у всіх Україна перемагала. «Футбольна лотерея» – ваш «коньок»?
Чесно скажу, я не вважаю, що пенальті – це мій «коньок». Видно, футбольний Бог допомагав мені. Бог був на нашій стороні.

Ви у такому ранньому футбольному віці вже стали майстром спорту міжнародного класу. Вистачає мотивації на інші цілі?
У моєму віці мотивації – хоч відбавляй. У жодному разі у 22 роки не можна зупинятися на досягнутому. Хочеться прагнути і до Прем’єр-ліги, і стукатися до збірної. Скажу, що не в моєму характері зупинятися – буду йти наполегливо до наступних цілей.

На ваш юний футбольний вік багатенько травм випало...
Змучили мене травми хорошенько... Може, Бог написав мені таку долю, що я маю пройти стільки випробувань. Коли був в оренді у «Кривбасі», мав перелом таранної кістки. Безглузда травма. Кінець тренування, тренер воротарів попросив повідпрацьовувати подачі, я оступився і – перелом. 16 січня 2008 року я поламав руку. Була подача, я вибив м’яча кулаком, добивали, я відбив, але м’яч знову підхопив суперник, я кинувся в ноги, а він наступив мені бутсою на руку і поламав чотири пальці. Промучився, зажило. У листопаді 2008 р. мені зробили складну операцію на меніск. Відновився, зіграв 2-3 гри за другу команду «Княжа», все нормально вже було. Приїхав на місяць додому у відпустку. Подзвонили мені з ФК «Плиски», запросили на турнір Макарова пограти за них.

Безглузда ситуація – приїхав до Києва о 9.30, а о 18.30 поїхав додому вже з поламаною ногою. Перша гра, перші хвилини, хлопець виходив сам на сам, бив у дальній кут, але не влучив у ворота. Я зробив кидок і у мене хруснула п’ята плеснева кістка. Це вважається дуже важкою травмою, оскільки дуже велики шанси на повторний перелом. І це сталося теж 16 січня! Після відновлення мене запросили до команди І ліги «Фенікс-Іллічівець». Тренер добре знав мене за виступами у «Княжі», яку він тренував. Підписали контракт без перегляду. Він розумів, що я ще не у формі, але закрив очі, бо знав мій потенціал. Велика подяка тренеру воротарів Чечьоткіну, який бгато працював зі мною і допоміг відновитися.

В якій команді хотіли би продовжити кар’єру?
Агенту, наскільки знаю, телефонували з різних команд, в тому числі з відомого клубу з-за кордону, чиї селекціонери були на Універсіаді. Для мене такий контракт був би величезним кроком вперед. За пару днів ситуація, думаю, має прояснитися. Я не заціклююся на тій пропозиції. Цілком можливо, що гратиму в Україні. Але для себе визначив, що це має бути мінімум хороша команда І ліги.

Ви були у декількох командах елітного дивізіону. За кого вболіваєте у чемпіонаті України?
Якщо чесно, рідною командою для мене залишається «Дніпро». У Дніпропетровську прожив приблизно п’ять років. Дуже добре знаю місто, маю там багато друзів, і не лише футбольних. Вони приїжджали до мене до Чернівців. Дуже сподобалися наші пам’ятки, природа. Цікавляться, коли знову зможуть погостювати у мене. Я вже наступну програму склав – поведу їх на «Цецино» кататися на конях і квадроциклі.

А якому відпочинку ви взагалі віддаєте перевагу?
Дуже люблю рибалку. Особливо люблю рибалити на леща. Не можу сказати, що у мене так багато часу на відпочинок. Але коли приїжджаю додому, завжди стараюся зібрати друзів, знайомих, поїхати на природу, на рибалку. Взимку «пропадаю» на «Цецино», де катаюся на лижах, на санчатах. Люблю активний зимовий відпочинок.

Георгій Мазурашу

Категорія: ІНТЕРВ'Ю | Переглядів: 674 | Додав: buksport | Теги: Кисилиця: рідною командою для мене | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Календар
«  Липень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Архів записів

Друзі сайту


Copyright MyCorp © 2016