«У нашій сім’ї було вісім чоловік. Батька я не бачила, бо він загинув під час війни»

- Розкажіть про те, як пройшло Ваше дитинство…

- У дитинстві я жила у Юр’ївці Дніпропетровської області. Юр’ївка знаходиться у 100 кілометрах від Дніпропетровська. У нашій сім’ї було вісім чоловік. Батька я не бачила, бо він загинув під час війни. Я вела активний спосіб життя – каталася на ковзанах, лижах, брала участь у різноманітних іграх. Згодом мій старший брат сказав, що у Дніпропетровську є технікум фізкультури. Вже після сьомого класу вирішила вступати у технікум. Після вступу займалася легкою атлетикою.

- Як Ви все ж таки потрапили у баскетбол ?

- Спочатку я продовжувала займатися легкою атлетикою. А вже на другому курсі у нас були заняття зі спортивних ігор. Зокрема, ми  грали у баскетбол. Я набрала два очка та побачила те, що собою являє популярний вид спорту. Улітку 1958 року на майданчиках технікуму розпочалася баскетбольна першість. Одного разу я заробила штрафний. Суддя мені каже: «Підніми руку». Я підняла. А той же суддя вимовив: «Не цю, а іншу». Коли підняла іншу руку, то суддя сказав: «Так її і тримай». Так я і з піднятою рукою і бігала. Потім подумала: «Навіщо ж отримала фол… Я і так не можу грати двома руками, а тут треба діяти однією». У нас була баскетболістка, яка мала другий розряд. Вона мені каже: «Ти мене, принаймні, не ганьби».

До речі, суддею був студент третього курсу. Йому судити доручив тренер. Згодом наставник дізнався про мене. Тренер поклавши планочку, попросив мене перестрибнути її, зробити два кроки та кинути м’яча. Я зробила це. Після цього баскетбольний спеціаліст запросив прийти до нього у «Спартак».

«Мені не вистачало грошей. Я заходила у їдальню гірничого інституту, де брала зі столу шматочок хліба»

- Відомо, що баскетбольні тренування Ви поєднували із заняттям плаванням…

- Так. Мені вдалося навіть виконати перший розряд з плавання. З плавання йшла на легку атлетику, а вже потім на баскетбол. Після цього була напівмертва. Мені не вистачало грошей. Я заходила у їдальню гірничого інституту, де брала зі столу шматочок хліба. Також сподівалася на те, що хтось з гуртожитку дасть картоплю. Одного разу мені захотілося з’їсти яблуко. Пішла в овочевий магазин. Стала у чергу. Згодом втратила свідомість. Мене привели у гуртожиток. Там комендантами працювало подружжя Голікових. Мені дали тарілку манної каші. Я прийшла до тями. Вже коли розпочала їздити в інші країни, то привозила Голіковим подарунки.  Я завжди пам’ятатиму тарілку манної каші.

- Врешті – решт, Вам вдалося подолати труднощі та отримати запрошення у збірну України…

- Я розпочала займатися лише баскетболом. Тоді мені було 16 років. Потім  поїхали на Спартакіаду України, яка відбувалася у Києві.  Грали ми на стадіоні «Динамо». Я отримала запрошення у збірну України. У той час закінчуючи технікум, достроково здавала іспити. Коли приїхала на збори у Київ, то там тренувалося 16 чоловік. Мені  тренер сказав: «Я відраховую навіть майстрів спорту, а тебе беру для того, щоби ти згодом переїхала у Київ». На Спартакіаді наша команда виступила гідно. Ми поступилися двома очками командам Москви, Ленінграду… Я виходила на майданчик у стартовій п’ятірці. Коли була нарада тренерів, то поставили запитання: «Що нового відбулося на Спартакіаді ?». Було сказано: «З’явилася дівчина з України, яка кидає однією рукою у стрибку». Цей кидок мені показав тренер Михайло Усатенко, який закінчив Київський інститут фізкультури. На жаль, Михайла Івановича вже немає серед нас.

- За яких обставин опинилися у збірній СРСР ?

- Після приїзду в Київ розпочала виступи в "Динамо". Потім потрапила у молодіжну збірну СРСР. Побувала у Чехословаччині, Китаї…Одного разу приїхала на чергові збори. Я побачила те, що стоять два автобуса. Зрозуміло, що пішла у автобус, де сидять баскетболістки молодіжної команди. Раптом видатний литовський тренер Степас Бутаутас мені сказав: «Ні, тобі треба сідати у інший автобус». Заходжу в інший автобус, а там перебувають досвідчені баскетболістки, які ставали чемпіонками Європи. Я була єдиною баскетболісткою з України, яка упродовж 12 років виступала у збірній СРСР. За цей час ми не програли жодної товариської гри. Це при тому, що ми двічі вирушали у США, побували у Китаї. Нам вдалося двічі виграти чемпіонат світу, який відбувається раз у чотири роки. Мені також судилося тричі тріумфувати на чемпіонаті Європи, стати переможцем Всесвітніх студентських ігор. Приємно, що за підсумками чемпіонату Європи – 66 (Клуж, Румунія) та чемпіонату світу – 67 (Прага, Чехословаччина) я потрапляла у символічні п’ятірки.

«У мене так боліла спина, що могла дивитися лише у стелю»

- З яких причин Ви завершили кар’єру гравця ?

- Коли мені виповнилося 25 років, то народила сина. Після цього побувала в Італії, однак грати в повну силу не дозволяли проблеми зі здоров’ям. Я вирушила на один із зборів перед чемпіонатом Європи (Голландія). Тоді у мене так боліла спина, що могла дивитися лише у стелю. Тому і вирішила поїхати додому. Завершивши кар’єру гравця, одразу пішла на тренерську роботу.

- Хто з Ваших вихованок досяг вагомих успіхів у баскетболі ?

- Вийшло так, що дівчина з мого першого набору Олена Мамієва стала чемпіонкою Європи серед юніорок. Потім Олена десять років грала у київському «Динамо». У 1995 році мої вихованки Оксана Довгалюк, Вікторія Навроцька та Руслана Кириченко тріумфували на європейському чемпіонаті. А ось  зі збірною України (дівчата 1997 року народження) нам вдалося здобути бронзові нагороди на чемпіонаті Європи, який відбувся в Туреччині. Є у моїх команд і досягнення на всеукраїнському рівні. Ми стали чемпіонками України серед баскетболісток 1992 – 1993 років народження, а зараз виступаємо без поразок з – поміж гравців 1994 року народження.

- Ви підтримуєте контакт із своїми підопічними ?

- Одного разу ми поїхали у Дніпропетровськ грати поєдинок серед команд першої ліги. Там на гру прийшла Олена Савіна. Вона навчалася у мене в інтернаті чотири роки та грала за «ТІМ – СКУФ». Олена подякувала мені за роботу з нею. Та ж Олена Мамієва завжди приходить на мої дні народження.

- Знаю, що Ви плідно співпрацюєте з однією з кращих команд України «ТІМ – СКУФ»…

-  Своїх вихованок віддаємо у «ТІМ – СКУФ», де працює наша видатна баскетболістка Марина Ткаченко. Задоволені тим, що Ткаченко допомагає нам вирощувати баскетбольну зміну.

«Нам доводиться працювати з тими людьми, які не можуть досягнути вагомих успіхів на міжнародному рівні»

- Як Ви оцінюєте нинішній стан вітчизняного дитячо – юнацького баскетболу ?

- У нас є багато баскетбольних команд хлопчаків. У дівчат цього немає. Ви ж знаєте, що у змаганнях ВЮБЛ у віковій групі 1992 грає 4 команди, а 1993 – 5. Це пов’язано з тим, що на дівчачий баскетбол належної уваги не звертають. Зрозуміло, що нам хочеться гідно виступати на європейському рівні. Зараз же нам доводиться працювати з тими людьми, які не можуть досягнути вагомих успіхів на міжнародному рівні. До речі, мене не люблять за те, що я відверто говорю про рівень нашого баскетболу.

 - Яке Ваше ставлення до засилля легіонерів у вітчизняних клубах ?

- В українських жіночих клубах вже почали з’являтися легіонери. Щодо чоловічого баскетболу, то до засилля іноземних гравців ставлюся погано. В наших командах повинні грати максимум троє іноземців. Перебір легіонерів заважає виступам нашій збірній. Чоловіча збірна України не потрапила на чемпіонат Європи. До того ж влітку наші співвітчизники гратимуть відбіркові матчі за право і надалі перебувати у дивізіоні «А». На щастя, жінки таки потрапили на європейські змагання. До речі, у жіночій збірній виступають мої вихованки – Катерина Дорогобузова та Ольга Красникова.

- Минулого року в українському баскетболі стався розкол. Зараз УБЛ проводить окремий від федерації баскетболу чемпіонат. Як, на Вашу думку, така ситуація вплине на розвиток популярного виду спорту ?

- Розкол у вітчизняному баскетболі особливо вплинув на жіночі колективи. Багато команд просто випало із змагань. Ми і так перебуваємо у критичній ситуації, а тут ще утворилося два табори. Замість того, щоби сконцентрувати свої зусилля на підняття рівня баскетболу, у нас воюють між собою. Якщо би гроші давали на розвиток дитячого баскетболу, то для мене немає значення те, яка буде організація – УБЛ чи ще щось. На жаль, гроші йдуть не на розвиток популярного виду спорту, а на інші речі. Вважаю, що це злочин.

- Ви організовуєте семінар для молодих тренерів. Розкажіть про це ?

- Другий рік поспіль я самотужки проводжу семінари. На них запрошую лише молодих тренерів. Намагаюся допомагати молодим колегам. Якщо у тренерів буде бажання, то збиратиму їх знову.

«У Чернівцях жили в якомусь гуртожитку, а  грали у залі, де було дуже холодно»

- У 2004 році Ви побували в Чернівцях. Які спомини залишилися від відвідин Буковини ?

- У Чернівцях нам довелося побувати взимку. Жили ми в якомусь гуртожитку, а грали в залі, де було дуже холодно. Тоді я тільки набирала дітей. Тому нам не вистачало ігрової практики. Вже потім моя команда вийшла на провідні ролі. До речі, під час відвідин Буковини зустрілася з майстром спорту Валентиною Анісімовою (у 60 – х роках виступала у дніпропетровській команді «Сталь» - авт.).

- Відомо, що Вас син також пішов у баскетбол…

- Дійсно, мій син Олександр був баскетболістом. Виступав у юнацькій збірній України. Пограв сім років в Угорщині, два – у Польщі. Зараз син грає за ветеранів. На змаганнях у Дніпропетровську Олександр отримав приз кращого центрового. Онук Михайло закінчує Київський інтернат. До речі, зріст Олександра – 205, а онука, який народився у 1992 році – 200.

- Щоби хотіли побажати молодим тренерам ?

- Ніколи не опускати руки. У нас іноді немає зарплати. І все ж, той хто любить баскетбол, не звертає на це уваги. Тренер мусить працювати над тим, щоби дати своїм вихованцям путівку в життя.

Довідка «БукІнфо»

Євгенія КОЧЕРГІНА  народилася 22 березня 1942 року в Дніпропетровській області. Виступала у командах «Спартак» (Дніпропетровськ) та «Динамо» (Київ). Дворазова чемпіонка світу триразова чемпіонка Європи, переможець Всесвітньої Універсіади. Працювала з дитячо – юнацькими та юніорськими командами України. Заслужений майстер спорту СРСР, заслужений тренер України, заслужений працівник фізичної культури та спорту.

Олексій МАМЧУК, www.bukinfo.cv.ua