- Артуре, незважаючи на те, що у «Волині» ти вже цілий рік, до ігрової «основи» Віталій Кварцяний розпочав тебе просувати лише нинішньої весни. Тому розкажи, будь-ласка, про свій шлях до футболу. - Народився я в Абхазії. На Україну приїхав у 1992 році, бо там розпочалася війна. Моя сім’я переїхала до Чернівецької області, де, власне, я і почав робити свої перші кроки у футболі в дев’ятирічному віці. Займався у ДЮСШ «Буковина» і моїм першим тренером був Геннадій Романович Дзідзинський. Згодом я тренувався у Юрія Рудольфовича Крафта, який багато чого мене навчив і створив тоді непогану команду.
- А яким чином ти потрапив у «Волинь»?
- У минулому році в Луцьку відбувався зональний турнір Всеукраїнських спортивних ігор школярів. Я виступав за команду Чернівецької області. У одному з матчів мене помітили і запросили на тренування команди майстрів «Волинь». А відразу ж після тренування Віталій Володимирович Кварцяний запропонував мені грати в Луцьку. Я довго не вагався і дав свою згоду. Тренуючись у Чернівцях, думав, було, спробувати свої сили у місцевій команді і ніколи й гадки не мав отримати запрошення зі сторони. А тут відразу в першу лігу, та ще й у «Волинь»! Не кожному сімнадцятирічному юнакові таке пропонують. Умови в команді створені ідеальні. Клуб забезпечує житлом, харчуванням, оплачує навчання у вищому навчальному закладі. На футболіста покладено лише завдання сумлінно тренуватися і грати у футбол.
- Надто відчутною була різниця у футболі на новому рівні?
- Різниця дуже відчутна. Там був юнацький футбол, а тут футбол професійний. Дуже велика різниця – особливо у силовій підготовці, в самій грі, у інших компонентах. Тренування з аеробіки для мене стали взагалі відкриттям і сам тренувальний процес побудований дуже цікаво.
- Пригадай свій дебют у «Волині».
- Це було минуло року у кубковій грі проти «Закарпаття» в Мукачеві. В середині другого тайму я вийшов на заміну. Пригадую в одному моменті обіграв Едді Домбрайє й міг відзначитися, але удар лівою ногою вийшов неточним.
- Поки ти виходиш тільки на заміну, як скоро проб’єшся до «основи»?
- Я постійно працюю над собою. У мене є сильне бажання грати на високому рівні. Однак, певний брак «школи» дається в знаки. Мої друзі в команді, котрі прийшли з ДЮФШ «Волинь» мають певну перевагу, бо Віталій Володимирович залучив їх до команди значно раніше, ніж мене. Та своєю віддачею на тренуваннях я постійно намагаюся підіймати свій рівень гри. У цьому мені допомагають тренери команди, які постійно підказують, дають практичні поради у тій чи іншій ігровій ситуації. Але виходячи на поле з лавки запасних, я намагаюся максимально виконувати настанови тренера, бо розумію що це потрібно команді.
- У матчі проти «Ігросервіса» тобі вдалося відзначитися й дебютним голом за «Волинь». Ситуація запам’яталася?
- Ярослав Кінаш виконував кутовий. Простріл на лінію воротарського майданчика. Я звільнився від опікуна і пішов на м’яч. Вдалося головою зіграти на випередження і забити гол, який був потрібен команді в психологічному плані, бо дві хвилини тому суперник скоротив рахунок до мінімуму. Я дуже радий, що вдалося відкрити лік забитим м’ячам у професійному футболі.
www.fc.volyn.net
