Головним героєм чемпіонату України зі спортивного орієнтування, який завершився у Ченівецькій області, був 37-річний чернівчанин Юрій Омельченко. Не лише і не стільки тому, що він виграв середню дистанцію і був другим на довгій дистанції. Омельченко – легендарна постать не лише в українському, а й в європейському орієнтуванні, адже він перший нескандинав, який здобув «золото» на чемпіонаті світу (1995 р., Німеччина). З 1996 року Юрій захищає кольори шведського клубу «Оріон», тому його поява на національних змаганнях – рідкість. Чому він вирішив взяти участь у цьогорічному чемпіонаті України, про рівень національних змагань та українські перспективи на чемпіонаті світу Юрій Омельченко розповів

Юрію, ви пам’ятаєте, коли востаннє брали участь у чемпіонаті України?
Якщо не помиляюся, 7 років тому в Ужгороді. Слава Богу, що чемпіона відбувається в той же час, коли у мене канікули (Юрій виступає за клуб «Оріон» і працює вчителем фізвиховання у шведському Карслкроне – авт.). До збірної для участі у чемпіонаті світу за підсумками минулорічного Мундіале я відібрався лише на спринтерську (тобто надкоротку) дистанцію. Старший тренер збірної Сергій Даньков повідомив, що на інших дистанціях відібратися можна лише через чемпіонат України. І я вирішив поборотися за право представляти Україну і на інших дистанціях. Заодно і перевірити себе. В черговий раз. А оскільки чемпіонат гостював на рідній Буковині, то це збіглося і з «родинними інтересами» (сміється – авт.).

Що змінилося у чемпіонаті за час вашої відсутності?
Сім років тому я приїжджав і вигравав, як кажуть, «на одній нозі». А тепер у нас з’явилося ще декілька спортсменів, які можуть скласти конкуренцію. З ними ми фактично і розігрували медалі. На середній дистанції вдалося перемогти. До речі, коли я вигравав її на чемпіонаті світу-95, вона називалася спринтерською. Але на цій дистанції, до речі, я на чемпіонат світу не відібрався.

?
На цій дистанції одну вакансію заповнили за підсумками чемпіонату світу-2008, а друге місце за рішенням тренерської ради віддали іншому спортсмену. Але я не ображаюся. Мені 37 років, я вже набігався . Як кажуть, молодим у нас всюди дорога. Шкода, що «старікам» не всюди «почет» (сміється – авт.). Зате мене за рішенням тренерської ради включили до збірної на класичній довгій дистанції, де я був другим. На «класиці» мені важче буде, але я радий, що зможу виступити на чемпіонаті світу на двох дистанціях. І, можливо, в естафеті.

Позиції українського орієнтування у світі зміцнилися після того, як Київщина прийняла чемпіонат світу-2007?
Подібні форуми для того і проводять, щоби зміцнювати свій авторитет. Кому це вдається більше чи менше, це вже інше питання. Я якраз хотів сказати про організаційний бік цьогорічного чемпіонату України. Мені, як представнику клубу «Оріон», удвічі приємніше, що чернівецький клуб «Оріон» провів національні змагання на такому високому рівні. Дистанції були сплановані на міжнародному рівні. Я думав, що організатори працюватимуть як і 7-10 років тому. Тому їх робота мене приємно здивувала. Напевно, далося взнаки те, що президент нашого «Оріону» Олександр Палагнюк та його колеги не раз їздили за кордон, зокрема, до тієї ж Скандинавії, яка вважається меккою орієнтування. Бачу, вони зуміли взяти для себе непогані уроки. Загалом, професіоналізм в українському орієнтуванні зріс. Шкода, що при цьому масовість впала. Але на це є і свої об’єктивні причини.

Чемпіонат світу гостюватиме в Угорщині. Ця місцевість для українців краща, ніж складна скандинавська?
Я радий, що чемпіонат розпочнеться 15 серпня, і у мене є ще час трішки відновитися, підвестися під цей старт. Щодо скадності місцевості, тепер це поняття відносне. Коли я перейшов до шведського «Оріону», скандинавська місцевість вважалася для нас дуже складною. Але мені тоді було 25 років. А тепер наші хлопці переходять до скандинавських клубів ще до 20-річного віку. Кратов є моїм одноклубиком, Ушкварок, Панченко, Старов виступають за інші шведські клуби. Та у нас майже вся перша десятка тепер у скандинавських клубах. Тож для них особливої різниці немає, на якій місцевості змагатися. Професіоналізм, повторююсь, росте. До речі, українські орієнтувальники доволі регулярно беруть участь у міжнародних змаганнях в Угорщині, що теж для нас плюс.

Ваш прогноз – хто може стати наступним українським призером чемпіонту світу зі спортивного орієнтування?
Звичайно, я (сміється – авт.). Я би «поставив» на Сашу Кратова, який тепер є моїм одноклубником. У нього простежуються деякі риси, які були у мене в молодості. Тож вважаю, що у нього є великий потенціал і він здатний буде з часом поборотися за місце на світовому п’єдесталі. Я намагаюся допомагати Сашкові як «граючий тренер» і сподіваюся, що це буде гідна зміна мені. Сильним є і Павло Ушкварок, але для медалі йому, на мою думку, ще чогось не вистачає. Не можу сказати, чого саме. Проте до першої десятки він має потрапляти «залізно».

Ваші сини ростуть у Скандинавії, тож, ймовірно, теж стануть орієнтувальниками?
Максу сім років, Якову три, і вони поки що дивляться мультики (сміється – авт.). Якими видами спорту займатимуться, залежитиме від них. Старший виявляє бажання займатися хокеєм, що для Швеції цілком природно. Не виключено, що незабаром запишемо його до хокейної секції. Поспішати не варто, щоби потім не було «одноденних занять» – сьогодні хочу займатися футболом, завтра хокеєм, післязвтра гандболом.

З досьє. Юрій ОМЕЛЬЧЕНКО. Заслужений майстер спорту зі спортивного орієнтування, чемпіон і триразовий володар Кубка світу.
Народився 6 вересня 1971 року у Чернівцях. Закінчив чернівецьку СШ №33 та Луцький педагогічний інститут (факультет фізвиховання).
Спортом почав займатися з 3 класу. Спершу відвідував секції футболу, плавання, волейболу та дзюдо. До спортивного орієнтування залучив старший брат Ігор у 1983 році. Перші орієнтувальні наставники – заслужений тренер України Георгій Бордіян та Юхим Штемплер.
З 1988 року тренується під керівництвом заслуженого тренера України з легкої атлетики Дениса Тищука. Найвище досягнення у легкоатлетичних змаганнях – «срібло» зимового чемпіонату України на дистанції 3000 м (1995 р., 8.15,6).
Перші серйозні успіхи на національній арені – перемога на юнацьких першостях СРСР 1988-89 рр. З тих пір постійно входив до складу збірних команд СРСР, а потім – України.
На міжнародій арені вперше відзначився 1994 року – срібним виступом на чемпіонаті світу серед військових (Польща). А вже через рік першим серед орієнтувальників Східної Європи став чемпіоном світу – на спринтерській дистанції у Німеччині. У організаторів тоді навіть не виявилося гімну України, який акапелло виконали президент національної федерації Валерій Глущенко та сам чемпіон.
З 1996 року захищає кольори шведського клубу «Оріон» (Карлскроне). З того ж року почав виступати у Кубку світу з паркового орієнтування, в якому володіє всіма рекордами. На п’єдестал вперше зійшов 1998 року (2 місце), а у 2000-2002 рр. тричі поспіль виборював головний трофей.
Має в активі також «срібло» чемпіонату світу на довгій (2003 р.) і середній (2004 р.) дистанціях та бронзову і дві срібні нагороди чемпіонату Європи (2000 – 2 місце на середній дистанції, 2002 рр. – 2 місце на середній дистанції, 3 місце – у спринті).
Майстром спорту став у 19 років, майстром спорту міжнародного класу – у 24 роки. Звання заслуженого майстра спорту присвоїли у 2004 році.
( «Літопис Буковинського спорту» )

Георгій Мазурашу, turnir.com.ua