Так сталося, що з виходом у складі юніорської збірної України капітана дубля «Шахтаря» Ігоря Чайковського, наша команда після двох нічиїх почала перемагати, виграла вирішальний груповий поєдинок, півфінальний двобій і фінал, зобувши перший в історії вітчизняного футболу чемпіонський титул європейського гатунку.
Сам Ігор вважає, що головною прикметою цього успіху була плідна робота тренерів збірної та самовіддана гра всієї команди. Про те, що віщувало цю історичну перемогу та тріумфальні враження Ігор Чайковський розповів в інтерв’ю turnir.com.ua.

Чи були якісь прикмети, які віщували вашу перемогу?
Найкраща прикмета – це виснажливі тренування, хороша робота тренерів і наша самовіддача на полі. Ми не дуже замислювалися про те, що можемо програти, тобто налаштовувалися на перемогу і сподівалися на краще. Команда була добре підготовлена, тому залишалося реалізувати це на футбольному полі. І ми щасливі, що це вдалося. До речі, хотів би подякувати нашим вболівальникам, яких чимало збиралося на наших матчах і теж зробили вагомий внесок у перемогу. Загалом, організація фінальної частини, як на мене, була на дуже високому рівні. А гостей ще й приємно здивували тим, що у кожної команди в Україні була своя фан-група.

Так сталося, що поки тебе не було у складі, збірна грала унічию, а з твоїм виходом всі матчі виграли. Ти став символом перемоги?
Навіть не знаю, що на це відповісти. Мені знайомі ще після третього матчу в групі напівжартома казали, що виграли тому, що я був у складі. Звісно, прямого з’язку тут немає – виграли, тому що тренери добре продумали всі тактичні ходи, а вся команда добре грала і виконала поставлені наставниками завдання. А цей збіг, що ми виграли всі три зустрічі, коли я був на полі, мене, звісно, дуже тішить.

Тобі довелося грати на незвичній позиції правого захисника. Чи складно було звикнути до неї?
Так, це не моя позиція, на якій раніше мені не доводилося грати. Але що поробиш, треба грати там, де кажуть тренери, де ти можеш бути корисним команді. Звісно, мене «проінструктували», як там діяти треба. Зрозуміло, що я й сам розумів, що вимагається від правого захисника – добре «закрити» свій фланг, десь підстрахувати партнерів. Навіть не приходило в голову, що якщо це не моя позиція, я не зможу на ній грати.

Взагалі ти «тяготієш» до атаки, а з цієї позиції доволі рідко підключався до атакувальних дій. Напевно, така була установка – передусім, звертати увагу на оборону?
Це основне завдання оборони – не дати супернику «розгулятися» в нашій зоні і забити. Підключався лише тоді, коли дуже відкритою була зона для атаки. А так старався не дуже ризикувати і більше грати через пас. За ці три гри, коли я був у складі, ми пропустили лише один гол. Значить оборона зі своїми функціями впоралася, напевно.

У перші миттєвості тріумфу про що передусім думав, що згадував?
Одразу в пам’яті промайнули перші кроки у футболі, рідні Чернівці, родина, тренер... Я дуже вдячний своєму першому наставнику Юрію Івановичу Лєпєстову, який вкладав у нас душу і допоміг, як кажуть, йти вірною дорогою у футболі. Він класний тренер. На тренерів мені взагалі щастило – і в Чернівцях, і в школі донецького «Шахтаря».

З ким були перші переможні телефонні розмови?
SMS-повідомлення почали надходити з останніх доданих хвилин (сміється – авт.). Першою мені дозвонилася мама, ми поговорили з нею, з сестрою. Потім я зателефонував тренеру Юрію Івановичу Лєпєстову. Далі пішли вітання від друзів, знайомих. Було привітання і від губернатора Чернівецької області Володимира Куліша. Приємно, що перша особа краю стежить за футболом і навіть вітає з перемогою. Спасибі йому за це.

А перші кроки у футболі пам’ятаєш добре?
Так, добре пам’ятаю. Ми грали з хлопцями у школі у футбол, Юрій Іванович Лєпєстов підійшов і запронував тренуватися у нього. В принципі, я хотів займатися футболом, але не знав, куди треба йти. А тут сам тренер підійшов. Почав тренуватися, сподобалося, ніколи не пропускав тренування.

Тренер називає тебе серед найбільш працелюбних учнів...
Є футболісти, які можуть прийти на тренування і «простояти», то я не з таких (сміється – авт.). Якщо вихожу на поле, то працюю, поки сил вже немає.

А коли ти зрозумів, що футбол може бути твоєю професією?
Що це улюблена справа, я зрозумів рано. А вже коли почали грати на першість України, хотілося стати професійним футболістом. А коли з’явилися перші контракти, футбол офіційно став моєю роботою.

Крім офіційних вітань Президента України і губернатора Буковини, напевно, були і вітання від інших офіційних осіб, рідного клубу?
Після фіналу до роздягальні привітати нас зайшли президент ФФУ Григорій Суркіс, голова Донецької облдержадміністрації, багато людей було. Зателефонували тренери дубля «Шахтаря» Валерій Іванович, Геннадій Георгійович, привітали і сказали, що треба не зупинятися на досягнутому, наполегливо працювати далі. Звісно, ми зупинятися наміру не маємо. Ця перемога вже історія, тепер треба все починати з нуля і пробувати брати інші висоти.

Чи пили з переможного трофею шампанське?
Так, ми одразу, коли зайшли до роздягальні, наповнили чашу шампанським і всі зробили по символичному ковтку.

Є така традиція – давати можливість гравцям показувати цінний трофей у рідних краях...
У нас розмов про це не було. Якщо була би така можливість, я із задоволенням привіз би здобутий трофей до рідних Чернівців.

На фото: Ігор Чайковський вітає Дмитра Коркішка з другим голом у ворота англійців. Фото: Валерій Білокрил