«Коли забив перший гол за «Буковину», то не спав усю ніч»
П’ятнадцять років тому у складі чернівецької «Буковини»
дебютував півзахисник Ігор Мігалатюк. Буковинська команда тоді
виступала у вищій вітчизняній лізі. Ігор тривалий час виступав у
Чернівцях. Однак, врешті – решт, вирушив шукати футбольного щастя в
інших командах. Наш земляк пограв у Одесі, Вінниці, Івано –
Франківську, Чернігові, Бурштині. Напередодні цього сезону Мігалатюк
повернувся у рідну «Буковину». Зараз 33 – річний Ігор Мігалатюк є
найдосвідченішим футболістом у команді Миколи Трубачова. Ми вирішили
поспілкуватися з буковинським півзахисником.
«Коли забив перший гол за «Буковину», то не спав усю ніч»
- Ігорю, ти пам’ятаєш свій дебют у чернівецькій «Буковині» ?
- Пам’ятаю. У останньому матчі першості України – 93/94 ми грали
на виїзді з тернопільською «Нивою». У складі цієї команди багато
відомих футболістів – Дмитро Тяпушкін, Сергій Леженцев, Іван Карпонай…
У нас виступав Василь Євсєєв, який у 80 – х роках одягав футболку
київського «Динамо». «Буковина» поступилися з рахунком 0:3. Мене
випустив на заміну, на жаль, вже покійний Олександр Павленко. Він
залишився задоволений моєю грою. Тоді Олександр Григорович мені сказав:
«Будеш працювати – будеш грати».
- Відомо, що тобі судилося забити вже в своєму третьому офіційному матчі за чернівецьку команду…
- Мені вдалося відзначитися у матчі з командою «Нафтохімік»
(Кременчук). Це була друга гра «Буковини» після вильоту з вищої ліги.
Після подачі Володимира Гуралика, я завдав влучного удару головою.
Наша команда здобула перемогу – 2:0. До речі, коли забив перший гол за
«Буковину», то не спав усю ніч.
- Сталося так, що ти певний час
виступав у молдовському клубі «Олімпія» (Бєльці). Хто тобі запропонував
повернутися у «Буковину» ?
- Це був доволі непоганий відрізок у моїй футбольній кар’єрі. У
Молдові я мав непогану пресу. Коли восени приїхав додому, то мав
розмову з Василем Федорюком, який запропонував повернутися в
«Буковину». Я прийняв пропозицію Василя Олександровича, бо Чернівці –
моє рідне місто. Після цього тривалий час захищав кольори буковинської
команди.
«Мені вдалося допомогти «Чорноморцеві» повернутися у вищу лігу»
- У 2001 році ти їздив на оглядини у олександрійську «Поліграфтехніку». З яких причин не залишився у цій команді ?
- Тоді вирішив залишитися у «Буковині», бо вірив у те, що у нашої
команди все буде гаразд. Однак, у мене з’явилася сім’я, яку треба було
годувати. Тому довелося залишити Чернівці.
Після «Буковини» ти потрапив у одеський «Чорноморець», якому у 2002 році допоміг повернутися у вищу лігу …
-Так, мені вдалося допомогти «Чорноморцеві» повернутися у вищу
лігу. Футболістові завжди приємно тоді, коли він досягає вагомого
успіху. У елітному дивізіоні пограв півроку. Прикро, але згодом мене
виставили на трансфер. Я мав розмову з Семеном Альтманом, який
повернувся у «Чорноморець». Однак, Альтман вирішив залишити у своїй
команді лише кількох чоловік – Руденка, Гілазєва, Балабанова …До речі,
тоді за опитуванням газети «Одеса спорт» щодо кращого гравця
«Чорноморця», я посідав четверту сходинку. все ж, велося залишати Одесу.
- Як складалася твоя футбольна кар’єра після виступів у Одесі ?
- Півтора року я поїздив по орендах. Пограв у ФК «Вінниця», івано
– франківському «Спартаку», повертався у «Буковину». У сезоні –
2003/2004 чернівецька команда була одним із аутсайдерів другої ліги. У
мене відбулася розмова з тодішніми керівниками клубу Іваном Дронем і
Валерієм Королянчуком. Вирішив допомогти рідній команді. Ми обумовили
те, що після того, як у мене завершиться контракт із «Чорноморцем», то
зможу піти в іншу команду. Погравши у «Буковині» півроку, я знову
поїхав у івано – франківський «Спартак». Мені хотілося ще пограти в
першій лізі.
- Які враження залишилися у тебе від виступів у «Спартаку» ?
- У «Спартаку» відіграв два з половиною сезони. Команда з Івано –
Франківська потрапляла у десятку кращих команд першої ліги. вважаю, що
це непоганий результат. До того ж мав постійне місце в основному
складі. Однак, у 2006 році я залишив «Спартак». Тоді погіршилося
фінансування івано – франківської команди. Нам, досвідченим
футболістам, треба було утримувати сім’ї. Звісно, ми говорили про свої
проблеми. Молоді ж гравці мовчали. Тому було вирішено, що «Спартак»
гратиме без досвідчених виконавців. Мені довелося шукати новий колектив.
- Цим колективом стала чернігівська «Десна», де ти пограв півроку…
- Дійсно, півроку виступав у «Десні», де співпрацював із
Олександром Томахом. У тих матчах, де я грав у основному складі, ми
здобували перемогу. До речі, грав разом із ще одним нинішнім
футболістом «Буковини» Олегом Керчу, який діяв на місці захисника. А
грав я за «Десну» переважно у виїзних поєдинках. Томах казав: «Усе. Цей
склад гратиме і надалі». Приїжджаємо додому, де президент «Десни»
виставляв на гру свій склад. Тож основа чернігівської команди
визначалася не за спортивним принципом.
Я пішов у бурштинський «Енергетик» до
тренера Миколи Пристая. У «Енергетику» виступав два з половиною сезони.
Ця команда має стабільне фінансування. У Бурштині проживає 15 тисяч
чоловік. Таке невелике місто має змогу утримувати команду в першій
лізі. У Бурштині футболіст знає, що якщо команда виграє гру, то він
швидко отримає гроші та завжди матиме на шматок хліба. Цього року я
залишив «Енергетик». Прикро, але мені почали заглядати у паспорт.
“Хочеться завершити кар’єру футболіста в Чернівцях»
- Останнім часом тобі довелося грати
у аматорських колективах Чернівецької області «Підгір’я» (Сторожинець)
та ФК «Лужани». Думається, що тобі не хотілося тривалий час залишатися
аматором …
- Зрозуміло, що не планував. Мені здоров’я дозволяє грати у
командах майстрів. Тому дуже радий від того, що знову з’явилася
можливість пограти у рідній «Буковині». Зараз у Чернівцях відроджується
сильна команда. Дай Боже, щоби «Буковина» знову радувала своїх
уболівальників. Я ж хочу ще довго допомагати команді. Є приклад Дмитра
Білоуса та Віктора Мглинця, які після 40 років ще виступали на
майстрівському рівні. А продовжити своє життя у футболі можна лише при
належному ставленні до себе. Поки що ж контракт із «Буковиною» підписав
на рік. Якщо у команді буде гаразд, а моя гра влаштовуватиме тренерів,
то чому б не виступати у «Буковині» тривалий час. Чесно кажучи, мені
хочеться завершити кар’єру футболіста в Чернівцях. Я вже достатньо
наїздився по інших містах. Моя донечка Христина вже йде до другого
класу. Звісно, що хочеться бути поруч із дитиною.
- Як тобі тренування під керівництвом головного тренера Миколи Трубачова ?
- У Миколи Івановича доволі цікаві тренування. Вважається, що
тренуватися без м’ячів футболістам не цікаво. Мені ж цікаво працювати
на подібних тренуваннях, які повинні допомогти команді досягнути
позитивного результату.
- Ігорю, у тебе спортивна сім’я. Чи залишилася твоя дружина у спорті ?
- Моя дружина Наталя, яка має досягнення у пауерліфтингу, зараз
займається важкою атлетикою. Вона вже виконала норматив майстра спорту.
Донька Христина займається танцями.
- Щоби ти хотів побажати буковинським прихильникам футболу ?
- Нашим уболівальникам побажаю мати віру у те, що у Чернівцях
створюється сильна команда. Приємно, що люди вже почали цікавитися
справами «Буковини». Думаю, що на наш домашній поєдинок із вінницькою
«Нивою» прийде багато шанувальників футболу.
- Ігор Мігалатюк – півзахисник.
Народився 27 червня 1976 року в Чернівцях. Зріст – 173, вага – 69.
Вихованець ДЮСШ «Буковина». Виступав у командах «Олімпія» (Бєльці,
Молдова), «Чорноморець» (Одеса), ФК «Вінниця», «Спартак» (Івано –
Франківськ), «Десна» (Чернігів), «Енергетик» (Бурштин).
Прес-служба ФСК "Буковина"
|
